|
Його цілком можна назвати реліктом, що представляє унікальну і, на жаль, вимираючу професію - скрипковий майстер-художник. І неабиякий, а - міжнародного рівня. Десять років тому про Сергієнка писала ледь не вся центральна преса. Молодий скрипковий майстер з провінційної Вінниці став справжньою сенсацією великого музичного світу, а зроблені його руками інструменти визнавались кращими на престижних всесоюзних та міжнародних конкурсах. Тоді ніхто не сумнівався, що його чекає блискуче майбутнє, адже майстрів такого рівня в Європі знають поіменно.
Наприкінці шістдесятих, коли я юним-зеленим ще тільки починав викладати в нашому музичному училищі, - розповідає Сергієнко, - Роман Іванович Семко, завідуючий відділенням струнних інструментів побачив моє захоплення створенням скрипок і загітував зробити серйозну річ. Я й сам загорівся. Поїхав у Чернігів на фабрику, купив дерево і зробив скрипку. Одну-другу. "Слухай, - каже Семко, - з тебе будуть люди. Так що, давай в Москву вчитися."
Слід сказати що наші знамениті скрипкові майстри - великі індивідуалісти, не підтримують учнів, бо не хочуть ростити собі конкурентів. Але мені пощастило, я знайшов не тільки видатного майстра, але й дуже щирого вчителя - Олександра Алексєєва. Все, що він знав й умів, передав мені. Нічого не приховував, хоча його дружина не схвалювала відкритості, ревнувала страшенно, особливо коли на всесоюзному конкурсі Алексєєв взяв перше місце, а я - друге.
Гарну скрипку не зробиш із байдужою душею. Зі мною вчилось багато талановитих хлопців, а класними майстрами стали одиниці. Чому? Бо маєш бути фанатом, душею горіти, аби твоя майбутня скрипка тобі снилась.
Знаєте, яке дерево на скрипку потрібне? На нижнє деко - явір, на верхнє - ялина. Причому, далеко не кожна, а лише та, що росте на вершині, на пісних грунтах і має тонкий й співучий стовбур.
Такі дерева ростуть на Кавказі та у Карпатах. Шукати їх треба самому, ні на кого не розраховувати. Брати взимку, поки дерево спить. Скільки вершин обійдеш, поки вибереш підходяще. Повертаєшся додому щасливий! А навесні знову в гори - розпилювати, переправляти деревину сюди. Ось вам романтика...
Виготовлення музичних інструментів - це дуже трудомістка робота.
Хороший інструмент, як хороша картина, вимагає багато праці й душі. Наприклад, віолончель "Камелія", що стала лауреатом міжнародного конкурсу, я робив півтора року. І душа співала, було цікаво. Вирувало культурне життя, фестивалі, конкурси, концерти...
Зараз це нікому не потрібно, надто в провінції. Душа болить... Нищиться культура - дичавіє нація. Ось про що нині треба говорити - про здичавіння нації!
Що таке майстрова скрипка? Це елітарний інструмент, розрахований на професійного музиканта. А сьогодні немає звичайних, ординарних інструментів, щоб дітки могли вчитися грати. Ніде купити скрипку, альта, віолончель. Ніхто їх не випускає - не потрібно.
Я вже давно нічого нового не роблю - кому це потрібно? Натомість займаюсь реставрацією старих інструментів. Це вимагає не меншої кваліфікації і куди актуальніше. Всі струнні в нашому училищі на мені, продовжую їм життя, як можу, бо за нинішніх умов "пенсія" їм світить не скоро.
Сьогодні Україна залишилась без бази професійної підготовки майстрів-струнників. Немає жодного закладу, де б готували майстрів-скрипалів, хоча традиції їх підготовки ще існують. В Україні знайдеться десяток-півтора класних майстрів, але це, як правило, люди вже не молоді. Підуть з життя - зникнуть традиції. Проблема стоїть дуже гостро. Наш директор Леонід Володимирович Лозінський це розуміє і вже кілька років намагається пробити в міністерстві ідею створення на базі училища курсу підготовки майстрів-скрипалів, адже бажаючих навчатись вистачає. Але, схоже, міністерські чиновники не дуже поділяють цю думку, мовляв, немає можливості, методичної бази. Мої регалії лауреата міжнародних конкурсів, майстра міжнародного класу, заслуженого працівника культури України, як аргументи, не мають для них ніякого значення.
Хочеться сподіватись, що держава рано чи пізно зрозуміє, що в нашому суспільстві є місце не лише для чиновників чи бізнесменів, а й для музикантів і митців. Я до цього, певно, не доживу, але колись якийсь молодий скрипаль візьме до рук мою скрипку й зауважить - а таки непоганий інструмент зробив цей Сергієнко. Був, мовляв, такий майстер у Вінниці...
“Вінниччина” 24.04.1999р
|
|
Пошта
